І ось нещодавно, заманюючи українських військових в Іловайську пастку, Путін звернувся не до ЛНР і ДНР, а до "ополчення Новоросії". Це слово більшість мешканців України ніколи не знала, та й досі не знають, що воно означає. І ось його вже підхоплює не лише Царьов і Путін, але і прес-секретар. Мабуть, сподіваючись, що від повторення слова воно матеріалізується.

А що ж говорять факти? Справді, одне десятиліття з 1764 по 1775 і шість років з 1796 по 1802 роки на Півдні України існувала Новоросійська губернія. Однак за цей час назва не прижилася.

Особливо дивною виглядає ця назва тому, що за кілька століть до Новоросійської губернії, землі Північного Причорномор’я контролювалися Київським князівством з виходом до Чорного моря – через міста Олешки (Херсонська область), та Білгород (Одеська обл.). Київське князівство, як відомо, було засноване в 6 столітті і проіснувало до 1471 року.

Яка ж це "Новоросія", якщо це стара Київська Русь?

З XV століття землі Півдня і Сходу України, включно з Приазов’ям починають контролювати українські козаки. І так тривало протягом століть.

Те, що на землях Січі було засновано "Новоросію", ніяк не означає, що українські землі раптом стали якоюсь Новоросією.

Сама її назва є абсурдною з усіх точок зору. Якщо Росія намагалася виводити свою історію з Київської Русі, то було б абсурдом називати "Новоросією" землі, частина яких належали ще Київській Русі.

Факт є фактом. Українська державна організація - Запорізька Січ - першою контролювала більшість нинішніх областей Півдня і Сходу України (починаючи з Миколаївської й закінчуючи Луганською) за кілька століть до того, як там з'явилися перші росіяни.

Спроби приєднання Донбасу до України почалися походами великих Київських князів, Святослава Хороброго (10 століття), Святополка Ізяславича і Володимира Мономаха (наприкінці 11 – на початку 12 століття) З тривалими перервами і численними битвами це приєднання тривало ще півтисячоліття і закінчилося лише до кінця 15 століття. Задовго до Джона Юза та Російської імперії, на початку 16 століття на Донбасі виникли численні поселення українських козаків, згодом об'єднаних у Кальміуській паланці Війська Запорізького. Кальміуська паланка (козацький військовий округ) була найбільшою у Війську Запорізькому, і охоплювала крім сучасної Донецької також частини Запорізької, Дніпропетровської, Харківської, Луганської й Ростовської областей Росії та нараховувала більше 300 запорізьких зимівників (сіл і хуторів). На території паланки було розташовано дві полкові фортеці - Ясенувате та Макарове.

Північ сучасної Донецької області належала до іншої запорізької паланки – Барвінківської (центр на сучасній Харківщині). Землі Запорозької Січі у 16-17 ст. сягали на сході до самого Дону. Один із куренів Запорізької Січі називався Дінським. Сюди записувалися козаки, вихідці з-над Дону і Сіверського Дінця.

Наприкінці 15-на початку 16 століття на Донбасі виникли численні поселення українських козаків. Біля самого гирла Кальміусу над Азовським морем близько 1500 року виник запорозький зимівник (тобто постійне поселення) з назвою Домаха, який пізніше став зватися Кальміусом - центром Кальміуської паланки Війська Запорізького. Зараз на місці Домахи місто Маріуполь. "Домаха" - чим не назва для нового батальйону?

Землі Запорозької Січі у 16-17 століттях сягали на сході до річки Дон. У грамоті польського короля Стефана Баторія від 9 квітня 1582 року східні межі земель Запорізької Січі визнаються "з верхів'їв річки Орелі на верхів'я Кальміусу, а звідтіля на гирло ріки Дону".

Це підтвердив і гетьман України Богдан Хмельницький універсалом від 15 січня 1656 року, де ці межі окреслено "від самарських земель через степ до самої річки Дону, де ще до гетьмана козацького Предслава Лянцкоронського козаки запорозькі свої зимівники мали". В Універсалі зазначалося: "...те все щоб непорушно навіки при козаках запорізьких лишилося".

У 17 столітті із зимовників та хуторів у Олександрівському урочищі на місці сучасного Донецька виросла запорізька слобода. Нижче по течії Кальміусу козак Мандрика заклав зимівник, зародок сучасного селища Мандрикине. Козак Мокій – Макіївку.

Перша зафіксована в історичних джерелах українська колонізація на Донеччині мала місце вже в кінці XV століття, у той час ще й у XVII столітті Засічна лінія (мережа оборонних споруд проти кримських татар на шляху до Москви) проходила біля Тули (менше ніж за 200 кілометрів від Москви).

Ми всі розуміємо, для чого російська влада говорить про "Новоросію". Ворог прагне забрати в нас країну, гідність та саме життя.

Брехливе гасло "Новоросії", що його нині підняв новітній супостат - таке ж фашистське, як і "Лебенсраум" ("життєвий простір") Адольфа Гітлера.

Ним намагаються виправдати позбавлення українського народу права на існування, культуру, історію і саме життя на його власній одвічній землі.

Однак, ці розмови про "Новоросію" схожі на сеанс спіритизму, на якому іноземці викликають привид, що не має жодного історичного і практичного опертя в Україні.

Александр Палий, историк, автор книги «Ключ к истории Украины», для "Обозревателя"