На фоні безпрецедентної російської провокації в Криму щодо територіальної цілісності України, багато українців стурбовані можливістю розв’язання нової кримської війни.
Одразу хочу заспокоїти як українців, так і тих росіян, які дотримуються найбільш шовіністичних, українофобських поглядів – війни не буде, принаймні в середньостроковій перспективі. Вірогідність початку збройної агресії РФ проти України наразі неможлива з огляду на наступні об’єктивні фактори:
Фактор ядерного апокаліпсису
В сучасну інноваційну епоху, коли атомні технології розвиваються навіть в країнах третього світу, а атомні реактори, сировина, матеріальна база й відповідні фахівці є і в Африці, і на Близькому Сході, і в Індокитаї, створити ядерну зброю будь-якій промисловій державі не викликає особливих труднощів. Тим не менше, сьогодні ядерний арсенал мають офіційно лише десяток країн, які, розуміючи небезпеку атомного апокаліпсису, взяли на себе зобов’язання захищати неядерні держави, в обмін на відмову від подальшого накопичення зброї смертоносного атому на планеті. Гарантії США, Британії, Китаю та Франції дозволяють багатьом країнам почуватися безпечно та не думати про створення власних ядерних озброєнь.
Згідно будапештських угод 1994 року, коли Україна добровільно віддала свої ядерні боєголовки загальною кількістю близько три тисячі одиниць (кілька сотень стратегічних ракет і тактичні ракети малого радіусу дії), вона одержала гарантії від світових супердержав щодо забезпечення її територіальної цілісності. Допустимо, наші західні гаранти (бо про РФ говорити не доводиться), не виконають своїх зобов’язань захисту і дозволять порушити територіальну єдність України, наприклад погодяться на анексію Росією Криму.
В такому випадку, всім у світі стане зрозуміло, що гарантії США та європейських країн нічого не означають на практиці, і внаслідок падіння довіри до міжнародних безпекових угод, ядерний баланс буде втрачено.
Абсолютна більшість держав почне створювати власні ядерні арсенали та інші види зброї масового знищення. Ядерні ракети з’являться в Ірані, Туреччині, Сирії, Єгипті, Йорданії, Індонезії (населення – 200 мільйонів мусульман), Нігерії, Судані, В’єтнамі, Венесуелі, Кубі, в ряді нестабільних африканських й азіатських країн.
Держави, де при владі перебувають радикальні ісламісти, які ненавидять США, матимуть легітимне право на ядерну зброю, і швидко її створять. Переглянуть свою ядерну стратегію Німеччина та Японія, що у сумі з їхньою економічною могутністю та національними історичними амбіціями кардинально порушить військову рівновагу і ядерне лідерство США. Почнуть власні ядерні програми Казахстан, Туркменістан, Білорусь, Грузія, Азербайджан, усвідомлюючи реальні загрози з боку агресивних сусідів. Власну ядерну зброю матиме і Україна, яка має для цього всі технологічні можливості і справедливо готуватиметься до відсічі щодо захисту Донбасу чи Одещини, населених на 80-90 % етнічними українцями.
Яким тоді стане світ, коли кожна країна матиме ядерну зброю або активно її створюватиме? І це в умовах зміни клімату, боротьби за природні ресурси,родючі землі? А якщо Вірменія запустить ракети на Азербайджан, а Сербія на Косово, а Сомалі на Ерітрею скільки залишиться придатного для життя місця на планеті?
А в цих країнах ще ж діють терористичні угруповання, які часто контролюють цілі області і можуть захопити урядові ядерні арсенали, наприклад Аль-Каїда або чеченські бойовики. Через кілька років після загального атомного озброєння наступить світовий ядерний апокаліпсис, а радіоактивні безлюдні пустелі з’являться в тому числі і на американському континенті. Порушення будапештських угод стане сигналом до всесвітнього ядерного озброєння. Хочуть США та ЄС розвитку такого сценарію?
Очевидно, що ні, тому вони ніколи не дозволять амбіціям неадекватного та божевільного керівництва Росії вийти за межі їхніх параноїдальних мізків. Економічно слабкій, залежній від західних кредитів Росії, яка має погано озброєну, непрофесійну армію, доведеться стикнутися з найбільшою військовою потугою в історії людства – НАТО. І усвідомлення цього факту безумовно протверезить, хмільну від результатів олімпіади голову Путіна.
Фактор економічної слабкості
Війна сьогодні є дуже дорогим задоволенням навіть для найбагатших країн світу. Так війна в Афганістані коштувала Сполученим штатам 600 мільярдів доларів. Загальна вартість війни для США в Іраку досягла $ 3 трильйонів та 120 тисяч жертв, в тому числі 5 тисяч американських солдатів.
Обмежена місія Німеччини в афганському конфлікті обійшлася німецьким платникам податків в 17 мільярдів євро. Нагадаємо, економіка Греції потребувала значно менше коштів, перед тим як поставити під загрозу цілісність Європейського Союзу та існування самої валюти євро.
Виліт кількох вертольотів чи літаків для бомбардування глухого кишлака десь в горах, разом із забезпеченням роботи фахівців, оплатою праці контрактних військовослужбовців, служб розвідки, спостереження та наведення, залученням систем логістики і координації військ та техніки, палива і боєприпасів коштує військовому відомству кілька сотень тисяч доларів. А таких операцій та вильотів треба провести не мало, для виконання бойових завдань. Лише одна крилата ракета «Томагавк» коштує Пентагону приблизно $ 1,5 млн. Крім того, під час подібних військових конфліктів, як правило весь боєздатний технічний арсенал держави задіяний у виконанні завдань. Так, у недавній війні в Іраку, США залучили близько 70% всієї наявної американської авіації, вертольотів та безпілотників, понад 60% танків та бронетехніки, більше половини всіх бойових комплексів. І все це спрямовувалося найсильнішою державою світу на маленький Ірак, де без перебільшення не було гідного військового суперника, а безперспективна війна тривала роками.
Під час військової агресії Росії щодо Грузії, будо залучено більше 80% всіх наявних в країні вертольотів, літаків, танків та бронетранспортерів, ракетних комплексів, бойових кораблів, та практично всіх боєздатних фахівців. І все це на країну з 4-мільйонним населенням та мізерною армією. Притому росіяни спромоглися зазнати значних втрат у бойовій техніці та встигнули розбомбити свої армійські колони.
А враховуючи, що Україна не Грузія, населення України становить не 4, а 45 мільйонів, економічні, технічні та промислові потужності нашої держави і велика територія, це все для російського військового бюджету надто великий тягар. Бюджет РФ міг впоратися з обмеженою операцією у маленькій країні, але не здатен потягнути війну з великою державою, яка обійдеться як величезними економічними збитками, так і колосальними людськими жертвами серед власних солдат і непоправними іміджевими втратами, в тому числі рівня легітимності серед власного населення, яке має багато родичів у «братській» Україні.
Тому Росія не зможе напасти на Україну без переведення економіки на воєнний стан, а своє населення на систему видачі продуктів по карточках, що призведе до масового невдоволення погіршенням матеріальних умов, втратою економічної стабільності. А з огляду на міжетнічну та релігійну ворожнечу серед народів РФ і до можливого соціального вибуху, стимульованого успіхами української переможної революції та втомою від багаторічної диктатури.
Фактор військової неспроможності
Від часів Другої світової війни на європейському континенті не було війни між двома військово-, економічно та демографічно потужними державами. Війни велися США, Британією, СРСР, Росією, Францією лише тоді, коли баланс сил метрополії з колишньою колонією, азіатською чи африканською країною, за рівнем загального потенціалу дорівнював формулі 10:1. Війни з більшими країнами досить небезпечні, з огляду на великі військові та економічні втрати і падіння рейтингу правлячої еліти, саме тому США досі не наважилася напасти на Іран з населенням 80 млн осіб та сучасною армією. Образно кажучи, Україна для Росії занадто великий кусень, щоб його проковтнути і не вдавитися.
Україна входить в десятку найбільших світових експортерів озброєння, танків, БТРів, ракет, систем протиповітряної оборони, і занеобхідності, може значно наростити їхню кількість. З часів СРСР, Україна, на території якої містилося багато стратегічних об’єктів, буквально нашпигована системами ППО, і густина сітки протиповітряної безпеки вважається найконцентрованішою в світі. Звичайно, за роки незалежності багато було втрачено, однак багато і залишилося, а враховуючи застарілість російської військової техніки, авіанальоти на Україну можуть покласти хрест на російських повітряних силах.
Україна має близько 5-6 тисяч танків та бронетранспортерів, які не поступаються а той перевищують технічними можливостями російські машини радянського зразка. На українських складах стоїть майже дві тисячі одиниць надлишкової танкової техніки, яку планується утилізувати. В протистоянні сухопутних військ РФ не матиме значної переваги.
Призовна російська армія, відома своєю халатністю, постійним п’янством та поганою військовою підготовкою, за умов війни з православними, кровно спорідненими слов’янами-українцями, пов’язаних родинними зв’язками, навряд чи стане нездоланним суперником.
Загальний військовий потенціал українських збройних сил здатен завдати серйозної шкоди боєздатності російської армії та зупинити наступ ворожих військ. Росія давно не воювала з таким потужним для неї суперником, адже вести війну з Україною, це не грузинські і не чеченські села бомбити. Серйозний опір української армії, тисячі загиблих російських солдатів, ненависть російських матерів до російської влади та налаштування проти себе населення східноукраїнських областей, які потенційно можуть стати театром бойових дій, означатиме крах геополітичних амбіцій РФ та стане початком її дефрагментації.
Блеф та шулерство
Тому всі провокації російських військових щодо дестабілізації ситуації в Криму будуть здійснюватися чужими руками – типу найманих «козаків», місцевих бандформувань та кримських колабораціоністів, від яких РФ відмежується при будь-якій незручній ситуації. Навіть можливий розстріл проросійських терористів українськими спецпризначенцями не дасть Росії жодного шансу фізичного втручання у внутрішні справи України, адже це стане прямим порушенням Будапештських угод та порушенням світового балансу сил.
Польоти російської авіації та демонстративне пересування бронетехніки є не чим іншим, як блефом і дешевою грою м’язами, намаганням залякати українське керівництво, яке зайняло досить мудру політику очікування. Сьогодні, час грає на Україну в тому сенсі, що або російські провокатори подумають про наслідки і розбіжаться, або США приведе російське керівництво до тями, або Путін протверезіє після святкування олімпіади.
Валерій Майданюк, політолог
vgolos.com.ua
|
