У чинному законодавстві відсутній чіткий механізм передачі гуртожитків у власність територіальних громад та механізм фінансування.

При приватизації державного майна гуртожитки вносились до статутних фондів відкритих акціонерних товариств по залишковій балансовій вартості або передавались Фондом державного майна України цим товариствам безоплатно.

Забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей регулюються Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 04.09.2008 №500-VI, який набрав чинності з 01.01.2009 року.

Пунктом 4 статті 3 вказаного Закону України визначено, що гуртожитки, які не є об'єктами права державної власності та на законних підстава включенні до статутних фондів підприємств, утворених у процесі приватизації чи корпоратизації, можуть передаватися у власність територіальних громад на договірній основі, згідно з чинним законодавством виходячи з юридичних повноважень та фінансових можливостей органів місцевого самоврядування.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, на які цілі виділяються державні кошти в межах виконання цього закону, а саме: на виготовлення необхідної технічної документації, проведення капітального ремонту тощо, за заявками місцевих рад, в обсягах та порядку, які визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік.

Законом не передбачено виділення коштів з державного бюджету на компенсацію територіальним громадам витрат, здійснених ними у якості компенсації за гуртожитки, які не віднесені до державної власності. За таких обставин територіальні громади позбавлені можливості прийняти гуртожитки у комунальну власність, оскільки не володіють достатніми фінансовими ресурсами.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 вказано Закону України, рішення щодо передачі або про відмову в передачі гуртожитку у власність відповідної територіальної громади приймає власник гуртожитку, або уповноважена ним особа чи визначений статутом утвореної власником гуртожитку організації керівний орган, або суд за поданням місцевої ради, на території якої знаходиться гуртожиток.

Згідно ст. 317, ст. 319 Цивільного кодексу України тільки власникові належить право володіти, користуватися та розпоряджатися майном на свій розсуд.

Частиною 2 ст. 4 вказаного Закону України визначено, що громадяни, які проживають у гуртожитках, що перебувають у власності підприємств, установ, організацій, утворених процесі корпоратизації чи приватизації, набувають право на приватизацію займаних жилих кімнат після передачі таких гуртожитків у комунальну власність та за умови, що вони фактично проживають у таких гуртожитках правомірно і тривалий час (не менше п'яти років).

Якщо власником (наприклад, заводом) не приймалось рішення щодо передачі до комунальної власності територіальної громади району міста гуртожитку, то відсутні правові підстави в порядку визначеному Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» для оформлення приватизаційних документів на кімнати громадянам, які проживають в даному гуртожитку.